Інтерв’ю 
Найрезультативніший гравець в історії національної збірної України, рекордсмен за кількістю матчів у її складі, В’ячеслав Кравцов залишається справжнім лідером і прикладом для молоді. Після важкої травми він знову повернувся до гри — і до національної збірної.
У розмові з пресслужбою ФБУ досвідчений центровий поділився думками про атмосферу в команді, свій шлях відновлення, мотивацію в час війни та життя поза баскетболом.
— Час іде, гравці змінюються, а В’ячеслав Кравцов залишається ключовим гравцем у збірній, вихід якого може змінити хід гри…
— Команда, мабуть, відчуває в мені авторитет, статусного гравця, який багато віддав збірній. І коли вони бачать, що, скажімо так, віковий гравець приїжджає і віддає себе повністю, виходить на майданчик із великим бажанням, рвінням, емоціями — це їх також заряджає.
Якщо говорити конкретно про першу контрольну гру, коли багато хлопців ще не були зіграні, не в тонусі, після великих пауз навіть баскетбольне мислення змінюється, і потрібно провести кілька товариських матчів, аби все повернулося.
Тому почали ми дуже погано — була мініпаніка, іноді на паркеті панував хаос, і нам був потрібен час, аби зібратися. Можливо, я вплинув на це, можливо, хлопці трохи оговталися, але справді — коли я вийшов на майданчик, ми стали діяти продуктивніше.
— За підсумками двох ігор із Нідерландами — як оцінюєш свою гру?
— Цього сезону я зіграв небагато матчів, тому навіть мені, такому досвідченому гравцю, потрібні були ігри, щоб увійти в ритм. Ці матчі були важливими, аби згадати відчуття гри, згадати партнерів, з якими вже грав, придивитися до новачків — трохи зрозуміти один одного.
У баскетболі все відбувається дуже швидко — немає часу домовлятися словами. Це все відбувається на майданчику, без слів, на рівні розуміння: що вони чекають від мене, і що я чекаю від них.
Тому я не розцінюю ці матчі надто серйозно. Це, скажімо так, був перший бій-розвідка — і вийшов він, загалом, нормально.
— Підсумуй перший етап підготовки команди, який завершився двома контрольними матчами.
— Все як завжди. Увага приділялась усім елементам — фізичній підготовці, розподілу навантажень, роботі в залі. Мені це все знайоме — це вже на конвеєрі багато років. Звичайний збір: набираємо форму, зіграємося.
— Як атмосфера в команді, наскільки бойовий настрій?
— Все добре. Обидва матчі виграли, немає ніякого негативу. Усі працюють, кожен хоче довести своє право бути в складі.
— Чи проводите час разом поза тренуваннями?
— У неділю після матчів у нас був вихідний, зустрічалися з хлопцями. Не всі 12 одразу, але групами по 5–6 людей. Хтось хотів раніше піти відпочити, ми просто прогулялися містом. Потім інші доєднувались, посиділи в закладі, попили лимонаду.
Насправді, дуже важливо проводити час разом поза баскетболом. Це скріплює командний дух, допомагає краще розуміти одне одного. Ти бачиш партнера не лише на майданчику, а й як людину.
— Як до тебе зараз звертаються молоді гравці у збірній?
— Щойно дали нове прізвисько — назвали Big L, тобто "Велика Легенда".
— Повернімось до твоєї кар’єри у збірній. У тебе рекорд за кількістю матчів (82) і набраних очок (606). Чи уявляв собі таке на старті кар’єри?
— По-перше, я дуже рано потрапив до збірної, але роль тоді була невелика. Міг грати одну-дві хвилини, максимум п’ять. Згодом, коли я виріс як гравець, часу стало більше. Але й конкуренція була серйозна: Кравцов, Ліщук, Фесенко, Пєчеров, Агафонов. А зараз, як бачите, "великих" дуже мало.
Про цифри я не думав — просто грав і все. Десь п’ять років тому журналіст сказав, що мені лишилося трохи до рекорду, трохи до іншого…
І це при тому, що я грав у далеких чемпіонатах — Японія, Індонезія, Китай. Приїхати на два дні, адаптуватися, потренуватися, зіграти — і знову летіти. Це важко. Тому я багато матчів пропустив. Намагався приїжджати влітку, але якби ще й посеред сезону — це був би вже непереможний рекорд.
Зараз це орієнтир для нового покоління. Бо всі забувають, що саме країна тебе виростила. Майже всі ми народилися тут, наші родичі тут, перші кроки в баскетболі ми зробили тут. Це як із мамою: вона тебе виростила, а ти потім кажеш — ну все, дякую, я пішов. Ні, потрібно допомагати батькам. Так і з країною — якщо вона тобі щось дала, ти маєш віддати їй борг.
— Розкажи про травму 2023 року. Наскільки важко було психологічно?
— Спершу намагався не думати про майбутнє. Але ходив на милицях — почав задумуватись. Адже для відновлення в моєму віці потрібен рік. А коли тобі 37 і ти пропустив останній сезон — яка команда тебе візьме? Якби я був менеджером — теж би задумався.
Думав: можливо, час зупинитися і піти з відчуттям виконаного обов’язку. Але потім почав відновлюватися. Мав хороших реабілітологів, зокрема в Барселоні, де я живу.
Відновлення йшло дуже швидко. Уже на п’ятий місяць бігав у середньому темпі, займався в залі. І тут прийшов контракт із клубу з Кувейту. Гарні умови. Я не хотів обманювати: сказав, що після травми, і все розповів чесно. А вони відповіли, що попереду одна гра, а потім місяць перерви — мовляв, там і набиратимеш форму.
Так я і потрапив туди. І вже через п’ять місяців і три тижні грав перший матч. Хоча мені давали 12 місяців на повне відновлення.
Тож якщо тіло каже "можеш", то і голова погоджується. Так я повернувся — у спорт, у збірну.
— Айнарс Багатскіс цього року повернувся до збірної України. Які емоції це викликало?
— Спокійно. Хороший фахівець, знає гравців, працював у чемпіонаті України, вже тренував збірну. Давав хороші результати. Впевнений у ньому.
— Який ти поза баскетболом?
— Себе оцінювати важко. Треба в хлопців питати… Напевно, компанійський. Всім комфортно, коли я поруч. Якщо десь збираються — завжди кличуть. Думаю, я веселий. Мама каже, що ще й красивий. Ніхто не скаржився — значить, усе нормально.
— Як проводиш вільний час?
— По-різному, залежно від віку. Зараз живу в Барселоні, у мене є дитина — їй приділяю багато часу. Зустрічаюсь із друзями, ходимо на івенти, концерти, ігри. Активно проводжу час.
Трохи навчаюся новим професіям, бо спорт рано чи пізно закінчиться. І не хочеться починати з нуля. Тому вчуся зараз.
— Тобто з баскетболом майбутнє не пов’язуєш?
— Не зовсім. Є баскетбольні професії — тренер, менеджер, скаут, агент. Мене цікавить менеджмент. Але це ще треба, щоб хтось запропонував.
— Що найбільше мотивує тебе грати зараз?
— Якщо брати баскетбол як професію — це джерело доходу. Колись я грав у топових клубах і мав хорошу зарплатню. Тепер — теж непогану. Але всі гроші не заробиш. Я вже заробив достатньо, щоб не перейматись.
Але грати, щоб підтримувати форму і грати за збірну — поки можу, поки потрібен — це моя мотивація.
— А що мотивує грати саме за національну команду?
— Напевно, що війна. Хоча я навіть не уявляю, не знаю, як там важко. Не знаю, наскільки правильна аналогія, але коли ти займаєшся професійним спортом і у тебе там величезні навантаження, то звичайна людина цього не зрозумію. Що для нього великі навантаження? Можливо три кола пробігти, але він не розуміє, наскільки це скажені навантаження у професіональних спортсменів.
Так само з війною. Я розумію, як там всім важко на фронті, на передовій, але поки я там не був, я повністю це не можу відчути. Але наскільки я можу це відчути, наскільки я це розумію. Це дуже важко і велика подяка воїнам і низький уклін. І якщо вони роблять для країни щось безумне, безумно важке, то що мені варте просто вийти на майданчик і відіграти максимум того, що я можу зробити. По-своєму, як спортсмен, прославити Україну на міжнародній арені.
Це, як кажуть, в загальну скарбничку бал репутації країни. І там де працює на симпатіях, на переговорах може десь зіграти. Кожен займається своїми речами.
— На завершення пропонує короткий бліц. Три слова, які описують цю збірну?
— Солянка, Рига, організація.
— Найемоційніший момент у збірній?
— Вихід на чемпіонат світу. Хто знає — той розуміє. З Європи потрапити на ЧС — це дуже складно: 6–8 місць на 45 команд.
— Якби не баскетбол, чим би займався?
— Мені дуже подобався бокс. До баскетболу я займався карате і хотів переходити в бокс. Але випадково потрапив у баскетбол. З моїми габаритами й розмахом рук, можливо, і досяг би чогось у боксі.
— Твій ідеальний день без баскетболу?
— Я люблю подорожувати. День у незнайомому місті, де ти гуглиш, що подивитися, і намагаєшся все встигнути. Переміщаєшся між локаціями, аби максимально пізнати нове місце.
Коментувати