Пищур: «Влітку повернемося до трансферу в Жирону». Форвард Дьйора – про інтерес іспанського клубу

Зміст

01 «Крапивцов багато розповідав про Іспанію, про футбол там, про побут»
02 «Я багато тренувався з татом і дуже багато чого від нього перейняв»
03 «Кварцяний говорив, що з такими антропометричними даними потрібно постійно працювати та йти до своєї мети»
04 Бліц

Форвард молодіжної збірної України Олександр Пищур, який успішно виступає за угорський Дьйор, ексклюзивно для Sport-Express.ua розкрив деталі перемовин із Жироною.

21-річний нападник пояснив, чому іспанський вектор наразі на паузі та коли очікується фіналізація угоди. В інтерв’ю гравець також розповів про подолання мовного бар’єра, відомого батька, поради Кварцяного та вимоги Мельгоси в національній «молодіжці».

«Крапивцов багато розповідав про Іспанію, про футбол там, про побут»

— Олександре, взимку інформаційний простір буквально вибухнув новинами про твій можливий перехід до Жирони. Але зрештою трансфер відклали, схоже, до літа. Розкажи з перших вуст, що насправді відбулося за лаштунками і чому угоду не закрили у січні?

— Так, певні розмови та чутки були. Але, наскільки я розумію, просто не встигли закрити трансфер у зимове вікно, тому його вирішили відкласти. Думаю, що влітку ми ще повернемося до цього питання і знову будемо його обговорювати.

— Іспанська преса писала, що Жирона розглядає тебе як гравця на перспективу — із можливістю адаптації через резервну команду. Як ти ставишся до такого варіанту? І чи була вже особиста розмова з Мічелом або спортивним директором клубу?

— Чесно кажучи, ні, я поки що ні з ким із представників Жирони не спілкувався особисто. І про такий конкретний план, про який писала іспанська преса, я теж вперше чую. Тому наразі не можу сказати нічого конкретного. Бачив лише публікації в медіа, але це більше чутки.

Владислав Крапивцов, фото: Жирона

— У системі Жирони вже виступають українці — Циганков, Ванат, Крапивцов. Чи контактував ти з кимось із наших хлопців, можливо, розпитував про життя в Іспанії та специфіку клубу?

— З Крапивцовим ми були разом у збірній. Він багато розповідав про Іспанію, про футбол там, про побут. Але якщо говорити про якісь конкретні деталі щодо клубу чи можливого переходу — ні, таких розмов у нас ще не було.

— Дьйор цього сезону дуже потужно виступає в чемпіонаті – бореться за чемпіонство. Чи могла боротьба за високі місця і небажання керівництва ламати склад посеред сезону стати причиною того, що тебе не відпустили взимку?

— Чесно кажучи, мені складно відповісти на це питання. Якщо дивитися з позиції тренера чи клубу — команда дає результат, стоять певні завдання на сезон і все працює. Тому, можливо, в цьому теж була логіка. Але точної причини я не знаю. Я просто намагаюся працювати так само, як і раніше. А як складеться далі — побачимо.

— Буквально за пів року твій статус змінився: від гравця «на перспективу» до футболіста, за якого європейські клуби готові платити мільйони євро. Завдяки чому стався такий різкий стрибок у розвитку?

— Я завжди кажу, що найголовніше — це робота. З моїми фізичними даними мені потрібно працювати ще більше, ніж іншим, і постійно вдосконалюватися. Є багато аспектів, над якими потрібно рости: техніка, тактика, фізична підготовка. Тому для мене є тільки один шлях — багато працювати щодня.

«Я багато тренувався з татом і дуже багато чого від нього перейняв»

— Розкажи про свій щоденний графік. Окрім тренувань із командою, ти додатково займаєшся індивідуально?

— Так, іноді тренуюся окремо. Це можуть бути додаткові заняття з тренерами клубу або ж тренуюся зі своїм батьком. Він живе недалеко від мене, тому якщо після командного тренування я ще маю сили і трохи вільного часу, можемо попрацювати разом.

Олександр Пищур, фото: ФК Дьйор

— Як центральні захисники в Угорщині намагаються протидіяти твоїм габаритам? Більше провокують, фолять чи намагаються грати на випередження?

— Я вже грав проти багатьох захисників і можу сказати, що легко не буває нікому — ні мені, ні їм. Інколи бувають провокації, трапляються жорсткі єдиноборства. Але я намагаюся на це особливо не реагувати. Звичайно, іноді емоції можуть брати гору, але загалом стараюся концентруватися на грі.

— Ти за психотипом більш спокійна людина чи емоційна?

— Бувають моменти, коли, звісно, можу нервувати. Це нормально, адже під час матчу дуже багато емоцій. Іноді важко повністю себе контролювати. Але я розумію, що потрібно намагатися тримати себе в руках, тому що зайві емоції можуть призвести до помилок.

— А в житті який ти? Наприклад, я знаю одного тренера УПЛ, який на полі дуже емоційний, а поза полем — максимально спокійний і ввічливий.

— У мене, мабуть, схожа історія. На полі я намагаюся бути більш жорстким, навіть трохи нахабним у хорошому сенсі. А в житті я спокійна людина. Люблю, коли все без зайвих нервів і метушні.

— Твій батько свого часу був відомим бомбардиром. Наскільки він зараз залучений у твою кар’єру?

— Мої батьки все життя мене підтримують. Тато, звичайно, більше допомагає саме у футбольному плані. Він практично на кожному моєму матчі, дивиться гру, потім дає поради — що зробив добре, що потрібно покращити, над чим ще попрацювати. Я намагаюся до нього прислухатися.

— Тобто він для тебе ще й своєрідний аналітик?

— Можна сказати й так. Він аналізує мої матчі, підказує. Я взагалі багато тренувався з татом і дуже багато чого від нього перейняв. Тому він для мене і тренер, і аналітик, і батько — все в одному.

— Він суворий як тренер?

— Коли потрібно — може бути суворим. Якщо щось не так роблю, може й серйозно сказати. Але загалом він спокійна людина.

— А ці емоції не переносяться в особисте життя? Що сталося на тренуванні — воно там і залишається?

— Так, звичайно. Те, що відбувається на футбольному полі, там і залишається. У житті ми просто батько і син.

«Кварцяний говорив, що з такими антропометричними даними потрібно постійно працювати та йти до своєї мети»

— Що тобі радив легендарний тренер Віталій Кварцяний, який свого часу працював із твоїм батьком?

— Головна порада — багато працювати. Він теж говорив, що з такими антропометричними даними потрібно постійно працювати та йти до своєї мети.

Віталій Кварцяний, фото: Волинь

— Наскільки складною була адаптація в Угорщині — мова, футбол, стиль життя?

— Перші пів року були непростими. Я не знав мови, поруч не було рідних і друзів. Було навіть трохи важко психологічно. Але потім почав вчити угорську. У нас був викладач, ми, кілька гравців, щоранку займалися. Пізніше я потрапив у команду, де майже всі були угорці, і потрібно було спілкуватися, розуміти тренера. Я намагався не закриватися, навіть якщо іноді робив помилки в мові. З часом уже почав нормально спілкуватися.

— Тобто зараз ти досить добре володієш угорською?

— Так, на рівні, який мені потрібен для життя і футболу. Звичайно, можна ще багато чого вивчити, але я вже можу нормально спілкуватися з друзями, партнерами по команді, вирішувати побутові питання.

— Ти граєш за збірну України U-21. Чим підхід Унаї Мельгоси відрізняється від того, що вимагають тренери в Угорщині?

— Футбол трохи відрізняється, вимоги тренера теж. У збірній завжди дуже цікаві тренування. Для мене це був перший досвід роботи з іспанським тренером, тому я багато нового для себе взяв. Але глобально вимоги зрозумілі — я просто намагаюся виконувати те, що від мене потрібно на полі.

— Як ти оцінюєш свого конкурента по збірній — Степанова? Які у вас відносини?

— У збірній у нас взагалі дуже хороший колектив. І в U-20, і в U-21. Тому проблем ніколи не було — всі нормально спілкуються та підтримують один одного.