Баскетбол 3х3 
Гравець першолігового СумДУ Дмитро Кравченко став героєм інтерв’ю циклу програм “А насправді було так…” телеканалу Н1, де розповів про ситуацію з баскетболом в Україні, рівень зарплат, тренерство, мрії та плани на майбутнє.
Які наразі твої досягнення, в якому ти статусі?
Наразі я в статусі гравця Першої ліги, граю за команду БК СумДу. Починав я сезон в другому дивізіоні, грав за Київську команду — НУФВСУ. Але, нажаль, команда розпалася, нестача фінансів та інші нюанси повпливали на це. Нас всіх розпустили і я хотів продовжувати цей сезон в другому дивізіоні, там якось більш елітно, скажемо так, та і були пропозиції з інших команд. Але ці пропозиції були за умови переїзду в інше місто. Але наразі я з Києва нікуди не рухаюсь, тому граю зараз в третьому дивізіоні
А який в тебе зріст? Це ж важливо в баскетболі
В мене зріст 193 см. Раніше були стереотипи, що зріст — це найголовніше для баскетболіста, але зараз є гравці зі зростом 170 см і вони можуть дуже гарно грати на професійному рівні, і стрибають, і забивають слем-данки. Тобто люди з маленьким зрозстом творять такі дива, що іноді дивишся і думаєш “А чому я так не можу?”
Який твій рекорд зароблених очок?
Якщо брати шкільний рівень, то рекорд 86 очок за гру, на аматорському рівні — це 49 очок, а на професійному — це було буквально декілька місяців тому, я забив 41 очко у чемпіонаті Вищої Ліги за команду НУФВСУ і ми виграли ту гру. І це доречі досі є рекордом Вищої Ліги цього сезону. Тобто я там вже не граю, але мій рекорд там тримається, тож хай б’ють…
Ти більше тягнешся до класичного баскетболу чи 3х3?
Для душі мені більше 3х3…якось воно мені рідніше. 3х3 — більш динамічний різновид баскетболу, мені подобається цей вайб, коли приїжджаєш о 10 ранку на турнір і якщо доходиш до фіналу, то ти тільки під вечір звідти їдеш.
Подати заявку на турнір може хто завгодно, навіть якщо ти не вмієш грати, але хочеш — будь ласка, подавай заявку, приходь з командою і рубіться між собою.
…Це такий прикольний вуличний вайб, багато музики, діджеї, купа народу. Ти граєш гру, а навколо тебе сотня людей, стоять хлопають, вболівають, десь якісь мужики стоять пиво п’ють на фоні. Тобто прям повністю вулична культура, немає ніяких обмежень, як наприклад в професійному баскетболі і це прикольно, це відрізняється…
В якийсь момент Федерація Баскетболу підхопила це і вони почали це розвивати. Навіть був сезон, коли вони об’єдналися зі Станіславом Світліцьким і це мабуть був найкращий сезон баскетболу 3х3 в Україні.
Чому тебе не кличуть в національну збірну 3х3?
Завдяки Руслану Фурсі в 2019 році я потрапив до збірної U23. З нами паралельно ще тренувалася національна збірна України з баскетболу 3х3, ми жили на базі в Пущі Водиці, тренувалися всі разом. Це було прям дуже круте літо 2019. Але тоді мене не взяли в основний склад
Після цього мене ні разу не викликали до збірної і найобразливіше те, що за останні півтора року не було такого, щоб я пішов з турніру без призового місця, без якоїсь медалі і декілька разів до мене підходив головний тренер національної збірної і казав “Красавчик”. А потім, через місяць я дивлюсь, він викликає гравців до збірної і свого прізвища я там все ще не бачу
Тому, тренер національної збірної, якщо ти це дивишся, то я дуже чекаю на запрошення до нац збірної, хоча б просто потренуватись з вами.
Ти також працюєш тренером. Розкажи, на скільки важко бути тренером?
В першу чергу хочу сказати, що важко саме через ракетні загрози. Проводиш тренування, все йде добре і тут тривога, все, тренування зупиняється, всі в укриття, сидимо чекаємо на відбій і тренування на сьогодні закінчилось, тому що зал розписаний по годинах. Постійні тривоги дуже впливають і на тренування і на ігри, тому що діти приїжджають на змагання, розминаються. Дали тривогу і всі йдуть в укриття. А у дітей ще психологія досить слабка, в плані хвилювання перед грою, мандраж якийсь. І вони і так хвилюються, а тут щей тривога на півтори години і їх бідних взагалі трусить. Одним словом — жах. Ментальний стан дітей погіршується
Якщо брати загалом, то тренувати дітей — це звісно відповідальність, але це дуже круто. Ти вчиш дітей, бачиш якийсь результат. Я зараз треную пацанів віком 14-15 років. І ти дивишся на них і трошки навіть себе бачиш, якийсь свій стиль гри, те як вони рухаються, як вони кидають. І звісно, я не еталон баскетболу, але конкретно для мене це приємно. Плюс їхнє ставлення до мене, вони до мене завжди “на ти”, це для мене принципово. Я для них просто Діма. Хлопці мої ігри дивляться і навіть досі іноді підходять щоб сфотографуватись, хоча бачать мене 3 рази на тиждень
Про що ти мрієш, які плани на майбутнє чого прагнеш ще досягти?
Я б хотів ще пограти в баскетбол! В першу чергу хочеться потрапити кудись вище, хочеться продовжувати професійну кар’єру. І головне, хочеться не поєднувати декілька робіт. Я зараз працюю і вчителем фізкультури і тренером і в баскетбол граю. А хотілось би просто — баскетбол. Ходити на тренування, отримувати зарплату, робити результат і класно себе відчувати. От така в мене мрія
Про батл зі Smoove, улюблених гравців, забобони та ритуали баскетболістів, звинувачення у зароблянні грошей на ставках, та про професійну кар’єру Дмитра Кравченка від самого дитинства дивіться в повному інтерв’ю
Коментувати