Суперліга 
Захисник Старого Луцька Олександр Прозапас проводить наразі успішний відрізок: впевнені дії на майданчику, хороша статистика та потрапляння в топ-5 найкращих баскетболістів ігрового тижня.
В інтерв’ю клубній пресслужбі Прозапас прокоментував останні свої матчі в чемпіонаті.
— Саша, в цьому сезоні ти все частіше граєш на позиції першого номера. Особливо після того, як команду залишив Q (Маркіз Джексон). Як тобі нова роль на майданчику? Вже встиг адаптуватися?
— Адаптуватися довелося дуже швидко, тому що з відʼїздом Маркіза Паші Горобченку потрібна була допомога в організації атак. Тому ситуативно я граю на першому номері, аби розвантажити нашого основного плеймейкера. Не завжди вдається, але я працюю над цим.
— Помічаєш те, що проти тебе стали уважніше та агресивніше захищатися?
— Так, помічаю. Це пов’язано з тим, що мʼяч тепер у моїх руках частіше і, впринципі, суперники грають у захисті насамперед від кидка. Тому працюю над своїми слабшими сторонами, намагаюся прогресувати.
— Останні два бабли для тебе індивідуально достатньо вдалі. Це підтверджує і статистика. Втім, при цьому, команді не завжди вдається перемагати. Особисті досягнення не так і тішать, коли немає перемог?
— Кожен спортсмен, який себе поважає, завжди хоче перемагати. Баскетбол – командна гра і перемагає команда, а індивідуальна статистика відходить на другий план. Тому так, дійсно, особисті досягнення не тішать, коли немає позитивного результату команди.
— Чого не вистачило, щоб з Рівного привезти дві перемоги і таки виграти у Кривбаса в, здавалося б, переможній грі?
— Не вистачило холоднокровності в останні хвилину двадцять. Не зробили б втрату у центрі майданчика, провели б атаку і все було б добре. Але цього не сталося. Ну і в кінці три з фолом від Водолазського – це, звичайно, фантастика.
— В Рівне підтримувати Старий Луцьк завжди приїжджають і наші вболівальники. Знаю, що є завжди персональна підтримка і у тебе. Це додаткова мотивація чи більше як відповідальність та хвилювання?
— Дуже дякуємо тим, хто має змогу приїхати і підтримати нас на виїзних матчах. Це для нас дуже важливо. Особисто для мене важлива підтримка, але коли лунає свисток, для мене в залі всі зникають: є тільки я, моя команда і суперники. Все інше мене не хвилює.
— Як сприйняв новину про потрапляння в символічні збірну ігрового тижня? Очікував на це?
— Не очікував і, чесно, не знаю чи я заслужив. Хочеться просто робити добре свою справу і допомагати команді перемагати.
— У цьому сезоні в основній команді дебютував твій товариш Іван Білявий. На правах старшого друга даєш поради, можливо і конструктивно критикуєш?
— Іван Білявий нарешті отримав свій шанс. Я завжди вірив у нього і, як бачимо, кожну хвилину він відпрацьовує на максимумі, особливо у захисті. Хоч я і старший, і пограв трохи вже у баскетбол, частіше поради чую саме від Івана. Звичайно, що і я ділюся думками та порадами з ним, але за підтримкою та позитивом він в команді на першому місці.
Коментувати