Суперліга 
Рівно 10 років тому вихованець запорізького баскетболу Віталій Биков дебютував у Суперлізі. З того часу в його кар'єрі були різні виклики та випробування, але 27-річний захисник повернувся в еліту вітчизняного баскетболу та проводить свій найкращий сезон у Суперлізі.
У спілкуванні з пресслужбою БК Запоріжжя Віталій Биков розповів про особисті амбіції, фізичну та ментальну складову баскетболу та очікування від завершальної частини сезону.
– У цьому році в тебе особистий ювілей – 10 років з того моменту, коли ти вперше дебютував у Суперлізі у складі Ферро-ЗНТУ. Пам'ятаєш той матч і свої переживання?
– Чесно кажучи, я сам у шоці від цієї цифри. Я пам'ятаю лише одне – тоді нервував неймовірно. На той момент мені було 17 років. Все, що я хотів, це проявити себе якнайкраще на майданчику.
– Які поради зі свого досвіду можеш дати молодим баскетболістам та які життєві алгоритми повинні бути у професійного спортсмена?
– Ніколи не опускати рук, ставати кращим, ніж ти був учора. Старанна праця над собою завжди буде вищою за талант. Необхідно вести здоровий спосіб життя, розвиватися фізично і інтелектуально, а поки молодий – займатись більше розтяжкою та робити вправи на гнучкість.
– Як вважаєш, яких базових скілів тоді не вдалося отримати на рівні ДЮСШ? Та що б ти змінив на цьому рівні?
– Баскетбол складається з дрібних деталей. Лише зібравши їх до купи, вийде цілісний механізм, що працює. Але є й нюанси. Можна навчити дітей багатьом технічним речам, проте розуміння самої гри дається не кожному. Мені здається, основа баскетболу полягає у читанні гри. Якщо вдається передбачити наступний крок суперника, то це дасть перевагу на майданчику. Треба навчати дітей з раннього віку читати гру. Тоді такі гравці будуть на голову вищі за своїм рівнем. А якщо закласти це всій команді, то вона буде непереможна.
– Чи вважаєш ти, що спортсмену потрібно бути гармонійно розвинутим не тільки фізично, а й інтелектуально?
– Спорт це поєднання інтелектуального розвитку та фізичної сили. Дуже важко приймати рішення за долю секунди, ще й коли йде фізичний тиск на організм. Тому необхідно прокачувати розумові здібності аби вміти обирати правильне рішення якомога швидше.
– Ти декілька сезонів виступав за львівські команди. Як у ментальному плані змінило тебе перебування в цьому регіоні України. Чи сприяло покращенню української мови? Що в твоєму розумінні – мовна стійкість?
– Безумовно, провівши кілька сезонів у Львівській області, я став краще розмовляти українською. Вважаю, що дуже важливо розвивати українську мову в собі. Ми з дружиною зараз активно над цим працюємо. І стійкість для мене більше не про саму мову, а про поважне ставлення до неї, як до прямого відображення української культури і державності.
– Ти не так давно одружився. Обраницею стала теж спортсменка, яка займалась волейболом. Розкажи про історію вашого знайомства.
– Познайомились ми фактично завдяки моїй сестрі. Вона грає у волейбол і насправді була знайома з Алісою набагато раніше, бо моя майбутня дружина була суддею на її змаганнях. Познайомились ми на матчах волейбольної Суперліги у Запоріжжі. Аліса колись була волейболісткою, але вирішила, що її більше цікавить суддівський аспект цього спорту. На жаль, професійним суддею їй стати не вдалося, однак і надалі брала участь в організації змагань. Працювала навіть у нас в Юності на міжнародних матчах за участю національних збірних України. Найбільше вона пишається саме роботою помічника для національних збірних, тому я не можу про це не згадати, бо пишаюся нею теж. Дивуюсь, що ми не перетиналися в Юності раніше.
– Як розпочалася ваша історія кохання?
– Коли ми познайомились, я закохався одразу. Ніколи не зустрічав настільки всебічно розвиненої особистості. З першого дня нашого спілкування я зрозумів, що хочу бачити її своєю дружиною. Наше знайомство відбулося за місяць до війни, тому коли все почалося, ми ще більше відчули необхідність бути поруч. Ще до війни я встиг зіграти кілька матчів за БК Самбір і так почалося її знайомство з баскетболом. Вона дивилась ігри разом зі своєю мамою – вона раніше була баскетболісткою. Усі незрозумілі моменти обговорювала з нею, а потім і зі мною. З часом ми почали навіть сперечатися – який спорт складніший та більш продуманий. Можу сказати, що моя дружина чудово знає волейбол, а я – баскетбол. Тому, зрештою, ми зійшлися на тому, що обидва наші улюблені види спорту чудові по-своєму.
– То виходить, що у тебе чудова підтримка від усієї її родини?
– Все вірно. Батьки Аліси у минулому спортсмени, моя теща навіть колись грала в одній баскетбольній команді з моєю мамою. Думаю, за нашою історією можна сценарій для фільму писати. Звісно я отримую підтримку й від усієї своєї великої родини – і від Вадима, який колись грав зі мною у Запоріжжі, і від батьків, і від інших братів, та, звісно, сестри, завдяки якій тепер маю свою власну сім’ю. Хоч вони зараз й далеко, але завжди зі мною на зв'язку. Мені дуже пощастило, що дружина добре розуміє, як це бути професійним спортсменом і знає як треба підтримати, попри те, що зараз вже працює перекладачем. Тому підтримка у мене насправді дуже серйозна.
– У цьому сезоні ти кращий у запорізькій команді та у п'ятірці кращих Суперліги за перехопленнями. В багатьох матчах персонально з успіхом протистояв американським легіонерам. Як вдалося прокачати захисні скіли та бути більш корисним не тільки у нападі?
– Ще на початку кар'єри у головного тренера Ферро-ЗНТУ Кирила Вадимовича Большакова було правило спеціально для мене. Він казав: Якщо хоч один американець тобі заб'є, то ти повернешся назад на лавку. Я розумів, що від цього залежав мій час на майданчику, тому бажання грати було більшим за не можу. З того часу я став ще більше розвивати у себе захисні навички та допомагати команді в цьому елементі.
– Як ти вважаєш, ти зараз на піку своїх можливостей чи ще є простір для розвитку?
– Навпаки, я тільки втягнувся у цей ритм і хочу взяти з цього максимум. Відчуваю, що я лише повернувся на стартову лінію, а до фінішу ще далеко.
– В останньому баблі ти закривав позицію першого номера. Наскільки важко це на рівні Суперліги? Чому, наприклад, у матчі з Говерлою у тебе жодної передачі, а в наступній грі 8 асистів?
– Мені здається, більш вагома у цьому плані форма захисту команди суперника. Одна справа – коли мені дають простір для атаки, інша – коли завдання стягнути на себе захист суперника для реалізації передачі вільному гравцю. Матчі завжди різні, як і дії суперників. Та й завдання на кожну гру також відрізняються.
– Які очікування щодо завершальної частини сезону? Чи відчуваєте, що під силу поборотися за медалі Суперліги?
– Не просто відчуваємо, а й зробимо для цього все можливе. Інакше заради чого ми працюємо щодня. У нас амбітна команда, хороші гравці і тренери. Все в наших руках. Також хотів би подякувати нашим Збройним силам України, завдяки яким ми можемо грати у баскетбол та розвивати спорт. Слава Україні!
Коментувати